Центрфорвард «Даллас Старc» Ендрю Когліано поспілкувався з ведучими Hockey Central at Noon і розповів про життя у «бульбашці», підготовку до майбутнього сезону, а також поділився роздумами щодо можливого переформатування дивізіонів НХЛ і сучасних тенденцій у найсильнішій лізі світу.
Як ти ставишся до реклами на ігровій формі, для початку на шоломах, а згодом, можливо, й на джерсі?
Так, днями я натрапив на новину про це. Я на секунду замислився наскільки помітним візуально буде це нововведення. Якщо говорити про мене, то я в цьому плані доволі старомодний. Мені подобається те, як виглядають класичні хокейні светри, на яких можна побачити одну-дві нашивки. Але часи змінюються, потрібно змінюватись і нам. Гадаю, що ця ідея може спрацювати. А надто зараз, коли нам доводиться грати без глядачів, слід шукати інших шляхів «продажу» нашої гри, продемонструвати інший бік цього виду спорту, щось нове. Тож побачимо, чим усе це в підсумку завершиться.
Ця пауза, відсутність матчів по-різному позначилась на хокеїстах. Наскільки активно ти комунікував з колегами та профспілкою, чи був задіяний в перемовинах? Шляхом регулярних телефонних розмов чи в якийсь інший спосіб, як саме ти доносив свою точку зору в той момент, коли вирішується твоє професійне майбутнє?
Я не беру надто активної участі в цьому процесі. Кожна команда має представників у профспілці. Ми спілкуємось раз на кілька тижнів, висловлюємо свою думку, голосуємо з приводу конкретних питань, а представники, в свою чергу, доводять інформацію до відома керівництва профспілки. Враховуючи, що в лізі понад 700 гравців, дуже важко залучити до діалогу всіх, чи організувати одночасний сеанс конференц-зв’язку, тому ми покладаємось на тих кількох гравців команди, що представляють наші інтереси. … Ці хлопці витрачають на це чимало часу та зусиль… Гадаю, в першу чергу, всі хочуть якнайшвидше повернутись у гру. Перерва триває надто довго, особливо для тих, хто не брав участь у плей-оф. Усі з нетерпінням чекають повернення на лід.
Наскільки важко було підтримувати належний режим тренувань, враховуючи, що спочатку була перерва майже чотири місяці, тоді довелось грати в хокей до жовтня, після чого настала ще одна пауза? Наскільки важко готуватись до сезону?
Після «бульбашки» я повернувся додому, в Британську Колумбію. Кілька тижнів не робив нічого, «дивився на стелю». Для мене особисто, та й для інших хлопців у команді було непросто витримати два місяці рутини перебування в «бульбашці», вихід у фінал, поразка. Важко було всім. Особисто мені складно було змиритися з тим, що відбувається, все кардинально відрізнялось від того, до чого я звик у попередні роки. Пішло багато часу на те, щоб зібратись. Зараз я повернувся до того ж плану тренувань, що й перед «бульбашкою». Тоді я фізично почувався достатньо добре й обережно готувався до плей-оф. Тож залишався вдома, потім на трохи вирушив у Каліфорнію. У мого тестя є будинок у Палм-Спрингс. Деякий час я тренувався з хлопцями з «Анагайму». Було чудово змінити обстановку. Зараз я вже в Далласі, тут є й декілька інших хлопців і ми спільно займаємось на льоду. Хоча повернулось ще не так багато гравців, Наразі нас десь п’ятеро. І це зрозуміло, ми довго грали в плей-оф і всі хочуть провести більше часу вдома. Сподіваюсь вони повернуться найближчим часом і приєднаються до наших тренувань.
Пригадую, перед фіналом я розмовляв з кимось із Далласа і мені сказали, не вказуючи конкретних імен і специфіки ушкоджень, що ваша команда, перед початком серії з «Тампою», потерпала від травм. Як часто, озираючись довкола в роздягальні, ти казав собі: «ми тримаємось купи лише завдяки бинтам»? Я розумію, що це хокей, але плей-оф виснажив «Даллас», чи не так?
Гадаю, що так. Як зрештою і будь-яку іншу команду. Є травмовані, котрі не афішують свої травми, а продовжують грати. Так заведено. Підозрюю аналогічна ситуація була у «Тампі» і у «Вегасі». Травмованих було приблизно стільки ж, як у нас. Проте у фіналі ми не змогли використати кількох хокеїстів через серйозні травми. Наприклад, Блейк Комо не грав через вивих плеча, у Факси було зламане ребро. Можливо це не зірки першої величини, але їх відсутність стала вирішальною. Хлопці, що їх замінили зіграли добре, але нам довелося перетасувати склад, змінити звичні комбінації ланок і через це ми часом виглядали трохи дезорганізовано. Але я пишаюсь нашою командою. Хлопці виклались на повну. Фізично ми перебували не в кращій формі, але психологічно були дуже згуртованими …
Ендрю, цікаво дізнатись твою думку про потенційних суперників «Зірок» у новому дивізіоні. Ви можете потрапити в компанію до «Кароліни», «Чикаго», «Коламбуса», «Детройта», «Флориди», «Нешвілла» й «Тампи». Це зовсім інші суперники, ніж ті, з якими ви звикли зустрічатись у дивізіоні. Це добре чи погано?
Важко сказати. Дивізіон непростий. Хоча, якщо мова про «Нешвілл», то в мене таке враження, що я з цією командою грав разів 200, ще з тих часів коли виступав у «Анагаймі». Мабуть нам набридне протистояти одній команді так часто, але загалом, те, що гратимемо проти кожної з цих команд по 8 матчів, ймовірно призведе до запеклої боротьби. Думаю, ви побачите жорсткий хокей через те, що команди зустрічатимуться знову й знову. Я розраховував, що ми будемо в Тихоокеанському дивізіоні. Частіше бувати в Лос-Анджелесі та Анагаймі – не найгірший варіант. Зрештою, Флорида – теж непогане місце. Напевно спочатку буде незвично, але нічого, втягнемось.
Враховуючи, що ти один із найшвидших хокеїстів ліги, хотів би почути твою думку про деяких молодих гравців, про їх швидкість руху на ковзанах, швидкість прийняття рішень, швидкість роботи з шайбою. Якої ти думки про еволюцію швидкості в хокеї?
Гра справді стає дуже швидкою. На що варто звернути увагу, це те, що деякі хокеїсти інтенсивніше працюють ногами. Раніше, ветерани, котрі відзначались швидкісними даними, отримували перевагу завдяки фізичним даним, а конкретніше, завдяки широким крокам. Але тепер, чим частіше ти переставляєш ковзани, змінюєш напрямок, тим швидше ти рухаєшся. Ця характеристика об’єднує найшвидших гравців ліги. Взяти, до прикладу, Брейдена Пойнта з «Тампи». Його техніку ковзання бездоганною не назвеш, але коли граєш проти нього, то навіть не встигаєш помітити як він від тебе відривається. На мій погляд, це загальна тенденція в розвитку хокею. Це те на чому дедалі більше фокусуватиметься тренувальний процес. Я завжди був швидким від природи, швидким на ковзанах. У підлітковому віці займався легкою атлетикою, був непоганим спринтером не лише на льоду, вивчав техніку бігу. Ці знання вдалося використати під час гри в хокей. Я навчився робити довші кроки під час ковзання, активувати потрібні групи м’язів. Це мені допомогло. Але зараз гра змінюється. Є чимало хлопців із неймовірною швидкістю. Це також стосується й роботи з шайбою. Вони не просто швидко рухаються, а роблять це контролюючи шайбу.
Прослухати інтерв’ю в оригіналі та повному обсязі можна за цим посиланням.
